еміграція - батьки і діти

[Психотерапевт]

Дуже часто доводиться стикатися  тепер із розірваними сімями - хтось із батьків за кордоном, діти виховуються без них.
Знаю по собі як воно бути в цій шкірі - моя мма 5 років була закордоном  коли я був підлітком.
Актуальність теми очевидна
Хотілось би почути ваші думки, спостереження, історії - як діти реагують на відсутність батьків, у якому віці які проблеми виникають, які є можливості компенсації (хто може замінити батьів), як відбувається спілкування між членами сімей і що твориться у душах емігрантів, коли вони змушені залишити своїх дітей.

[Ксюшик]

у нас такі історії пишуть в темці історії з нашого життя.
почитай, і дізнаєшся про що я думаю

[Психотерапевт]

Я прочитав Вашу історію у тій рубриці. Дуже сильно написано, і щиро!
Все ж, думаю, ця тема заслуговує на окрему рубрику.
Бажаю Вам і вашим діткам мати контакт з чоловіком, батьком.
По собі знаю, що це дуже важко - за роки відсутності створюється певний розрив (не все говориться між тим хто поїхав і тими, хто лишились). Це, мабуть , найважче. Добре, якщо є з ким поділитися найсокровеннішими переживаннями.

[jet]

зі мною було легше, мама поїхала, коли я тільки-но вступила в універ. Було мені років майже 17. Ну, може в нас не було ніяких пригод, бо я досить свідома та вихована дівчина, тому  я не ходила по нічних клубах та не заводила сумнівних знайомств, не фітькала гроші і все таке... Просто собі жила сама та й все. Мама, звісно, дуже дуже боялась, бо ж я ніби ще мала була. Приставила до мене бабусю (ха, котра жила в іншому кінці міста), але все рівно найбільше довіряла лише мені (наприклад, навіть рахунок в банку був відкритий суто на моє ім"я). З хлопцем своїм (тепер чоловіком) лише пару місяців як понайомилась, то мама не знала чим наші стосунки закінчаться   дуже переживала. Але все виявилось добре ))) Два тижні я чекала поки мама нарешті зможе подзвонити, аж потім дихнулося легше. Щастю моєму не було меж, коли я собі змогла піти на базар і купити кросівки!!! А потім на день народження купила собі музичний центр. Пам"ятаю, їхали з Романом в маршрутці, тримала в кишені 300 доларів і в мене серце страшно калатало, бо ще ніколи в очі не бачила таких грошей!
Мама писала листи по 5-6 сторінок, дуже цікаві, рідше дзвонила, а потім знайшла якісь карточки, по яких дешево було дзвонити та й ми довго розмовляли.
А в іншої нашої знайомої син страшно розбалуваний був, гроші ніколи не цінував, так як мама його поїхала, такий хаос і лишився. Вчитись не хотів, гроші розлітались вмомент, одружився по зальоту.
Хотілось би почути історії, коли діти дійсно усвідомлювали, що мама не на курорт поїхала і ставали організованішими та свідомішими.

[Психотерапевт]

цікаво, від чого залежить хто стане більш хаотичним, а хто - свідомішим?
від віку? від того, з ким лишились діти? Від самоорганізованості?

[jet]

від виховання більше, я б сказала. Ну і від характеру.

[Віра]

мені було 17 років коли я вирішила повернути на україни і почала жити сама, батьки проти не убли, так як довіряли мені,але біда була в тому що вони далеко. спочатку було важко привикнути знову до україни, до тутешнього життя, бо вже звикла до іншого за рік проживання за кордоном ( до хорошого швидко звикається))), але втягнулася, закінчила школу,. поступила в школу міліції, вийшла заміж, родила дітей і прийшов той час коли вже і свого чоловіка довелося відправити туди, звідки сама колись приїхала)) тепер мої діти чекають коли подзвонить їх тато, поговорить з ними, але таке наше життя, потрібно бути готовому до всього

[jet]

Віра ти в Іспанії жила? пам"ятаю як ти колись писала, що там вчилася. А зі скількох років ти там жила?

[Віра]

 jet поїхала коли було мені 16, і рік там жила

[Halyna]

А чому Ви повернулась? Невже засумували за рідним домом, чи було важко?

[Віра]

а все потрохи, от тільки за домом не сумувала зовсім, адже батьки зі мною, брат, сестра також, так що не було за чим сумувати!
але треба було закінчити 11 клас на україні, здобути освіту, адже там зовсім не той рівень освіти, що в нас, принаймі в школі, скажем так, вони набагато тупіші, і програма в них набагато легша)

[Ксюшик]

темка затихла - хочу оживити, правда не веселими листами найденими на сторінках преси

Люба мамо!

Сьогодні я прокинулась від запаху бабусиних пиріжків (ти ж знаєш, що бабуся завжди пече пиріжки на свята) і відразу згадала тебе і тата. Пам'ятаєш, як ми збиралися на свята разом, завжди до нас приходили гості, завжди було весело і гамірно? Найвеселіше було те, як тато кидав у нас сніжки, а ми з тобою дружно відбивалися і падали в сніг. Пам'ятаєш? А тепер ви так далеко, у країні, де ніколи не падає сніг, де немає мене...

Не можу збагнути, чому ви вирішили зробити саме так - поїхати за грошима, а нас з бабусею залишити. Ви б могли спробувати заробити гроші тут, в Україні. Вибач, знаю, що ви стараєтесь, що бачите мене майбутнім лікарем, що хочете, щоб було якнайкраще, але.

Знаєш, мамо, інколи аж заздрю подругам, у яких батьки завжди поруч, підтримують, розуміють, порадять. Ти не ображайся, але є речі про які по телефону і не розкажеш, є речі, які можеш зрозуміти тільки ти. Ти мені дуже потрібна.

Цей наступний рік для мене дуже важливий - випускні екзамени, випускний бал, університет. І може, приїдете ви. Багато моїх друзів мріють поїхати за кордон у пошуках кращого життя, а я мрію, щоб приїхала ти і тато. І хай навіть ми будемо звичайною сім'єю, без дорогих речей, але ми будемо разом.

Я з нетерпінням чекаю на зустріч з вами. Міцно цілую і обіймаю вас.

[Ксюшик]

Добрий день, моя наймиліша, найжаданіша на цім світі, люба Мамочко!

Я довго думала і наважилась написати Тобі своє наболіле, відчайдушне послання. Уявляю в цю хвилину здивування на Твоєму милому, вічно заклопотаному обличчі: чому лист, коли Ти кожної неділі дзвониш до мене із тепер уже своєї Барселони, майже десять хвилин розмовляєш... Та й не листувалися ми ніколи. Все так, Матусю, але як тільки по мобільному я починаю розповідати про себе, Ти одразу перебиваєш мене питаннями про сусідів, знайомих. Хто народився і як було на хрестинах? Тебе дуже цікавить, хто одружився, які страви подавали і яка музика грала на весіллі, що співають і як танцюють. Ти переймаєшся, як там бабуся і дідусь... Під кінець розмови, як завжди, Ти питаєш, чи є ще в мене гроші і чи не закінчилась передана запашна іспанська кава... Так пролітають шістсот довгоочікуваних мною секунд, і я не встигаю сказати Тобі про найголовніше, найважливіше, найболючіше для нас обох - як крається моє серденько, як я свічечкою згораю без Тебе, моя рідна, моя найдорожча Матусю.

Я давно хочу Тобі сказати про свої почуття: як я люблю Тебе, як сумую без Тебе, як мені бракує Твоєї турботи, ніжності, яка вимірюється не кавою, подарунками чи грошима, а Твоєю присутністю поруч, Твоєю ласкою і співчуттям. На жаль, я не маю змоги поділитися з Тобою своїми захопленнями і розчаруваннями, відчути, що Тебе хвилюють мої радощі і прикрощі.

Мені так бракує Тебе, рідна моя! Повертайся додому, люба моя. Ти дуже потрібна мені... Цілую тебе.

[Ксюшик]

от нема мені роботи з тою погодою все гнітить. поплачте зі мною.

[jet]

у нас такі історії пишуть в темці історії з нашого життя.

не могла і не можу знайти цієї теми

[Ксюшик]

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]

[snakewife]

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]
для Джет