Поради жінкам за кермом

[мися]

у мене родичка здавала на права за кордоном, то це була дуже довга процедура, правила здала швидко, а от їзду здавала дуже довго, після того їздить не боячись і дуже впевнено.
А от в нас їзда здається формально

[Іра16]

Дівчатка ми найкраще їздимо на машинах, тільки трішки уважнішими будьмо)

[В ритмі щастя]

Дівчата, і я приєднююсь до вас) Тиждень тому отримала права, дуже вже хочу їздити, але боюсь що хтось підріже, височить якийсь пішохід і т.п, або я забуду чи поворот включити, чи ще щось(((чоловік каже щоб сідала і про таке не думала, а він збоку підкаже, але якось всерівно мандраж(((як ви боролися з таким станом? З інструктором по місті багато наїздила і себе комфортно почувала і впевнено)))

[мися]

Чоловік добре каже, сідайте і їдьте,,  у мене теж таке. За містом їду,  по місту боюся,  але у мене постійно діти в машині і ми майже завжди вилітаємо з дому, а я не хочу з моїми навиками поспішати на дорозі
Але вже казала собі, що буду по трохи виїжджати в місто,  бо чим довше відкладати цю справу, тим швидше все забувається,  як сильно боїться,то починайте у вихідні, коли менше машин і все буде ок.
Успіху, як кажуть: ні цвяху, ні жезлу

[В ритмі щастя]

Дякую)

[Люня]

Зараз я всіх розсмішу, напевно, але я коли тільки починала їздити сама, то садила біля себе на пасажирське крісло плюшевого ведмедя. Мені з ним було значно спокійніше, казала, що то мій талісман. Отак ми проїздили десь пів року разом  А ще зараз дуже хороша пора, щоб набиратися навиків - розвиднюється рано, можна виїжджати десь в 6 ранку і їздити по місту - машин практично ще нема, можна нормально роздивитися знаки, розмітки і т.п. Мандраж для новачка - це нормально, він проходить з досвідом

[Nadja_if]

Скажу так - поки САМІ в час пік не переїдете місто від пункту А в пункт Б доти будете боятись! Я з чоловіком теж геройкою була але що його весь час з собою брати щоб десь поїхати? Візьміть себе в руки і вперед! А далі звикните і будете гасати. Я тепер гасаю, можу стати з маршрутчиками посваритись бо їздять як хочуть!

[yliaska17]

Головне - наважитися! Коли я вперше сама наважилася сісти за кермо без чоловіка збоку - то було 31 січня. І поїхала я на базар в центр. Поки доїхала і ЗАПАРКУВАЛАСЯ, то руки і ноги були ватними. Дорогах додому була така ж.  З того часу не стою в ласку чоловіку і не прошу його відвезти мене кудись.

[TuttiFrutti]

Послухаю,хочу навчитись керувати авто,але щось я не дуже впевнена в собі
От по трасі можливо б і їхала,а як подумаю що то потрібно буде по місту їхати коли багато машин,то зразу аж страшно стає...

[Едель]

Ой,з плюшового ведмедя насміялась ...а він хоч пристібнутий був?

[В ритмі щастя]

4 місяці як отримала права, зробила висновок, може автошколи щось і дала, бо викладач був ніби непоганий, але те що навчив мене чоловік то невпорівняння, вже помало їжджу сама і навіть дітей вожджу на заняття, але коли паркуюсь то ще трішки лячно, бо боюсь зачепити іншу машину чи в дорозі не зауважити якийсь знак((((чоловік муштрує по повній по правилах, але як перебороти страх???(((

[мися]

от і в мене те саме...

[Люня]

Ой,з плюшового ведмедя насміялась ...а він хоч пристібнутий був?

Ні, він був для цього занадто маленьким 

але як перебороти страх???(((

Просто постійно їздити і менше циклитись на питанні "як перебороти страх". В один момент ви зауважите, що на знайомих маршрутах страху вже нема, все автоматично - і знаки, і перестройки, і передачі без проблем переключаються, ще й паралельно шукається якась гарна пісенька по радіо. А от по Львову вже буде складніше 

[Oksyk]

Мабуть, я тут одна така, але я не хочу водити машину, і чоловік мій також. У нас є авто, моя мамуся багато років важко працювала, щоб наскладати на такий подарунок, і у квітні цього року ми таки купили вживаний "Опель". Автошколу я закінчила ще минулого року, було важко, бо заняття проходили 5 разів на тиждень, тобто з понеділка по п'ятницю потрібно було кожного дня ходити. Як ми це пережили, залишається тільки здогадуватися. І чоловік з роботи раніше йшов, щоб з малим посидіти, і свекруха допомагала, і навіть моя мама з іншої області приїжджала декілька разів, як не було кому з малим залишитися. Це при тому, що у мене ще на той час було дві роботи, і мені було дуже важко поєднувати дім, роботу, дитину та ще й автошколу. Але нічого, два місяці каторги минули і я отримала права. Варто згадати, що вчитися водінню не хотіла страшно, сама не знаю чому піддалася на мамині вмовляння. Ніби й доросла людина вже, а все одно вийшло так, як мама собі придумала і захотіла. Чесно кажучи, я не думала, що мама таки збереться купувати машину, бо нам вона і не потрібна, за весь час з квітня місяця користувалися нею 3 рази (двічі їздили в село до моїх бабусі й дідуся, і один раз в Гуту на відпочинок), сподівалася, що відбудуся здачею екзамену і покладу права на поличку. Навчання давалося страшно важко, водити я не вміла абсолютно, навіть на водійському місці раніше не сиділа, тобто не мала найменшого уявлення ні про педалі, ні про передачі. Інструктор попався веселий, але суворий водночас. За кожну помилку вислуховувала таке... ледь не мати летіли... Були моменти, коли просто посеред руху починала плакати, хотілось вийти з машини прямо на ходу... Мука, одним словом. Здавалося, що я одна там така тупа, бо інші дівчата схоплювали на льоту і їздили впевнено. Мені чомусь було дуже важко, особливо на дорозі. На майданчику біля школи все супер, інструктор збоку сидів і курив, навіть ноги на педалях не тримав. А на дорозі в мене зразу такаааа паніка, що мама не горюй...  Все забуваю, просто все, ніяк не можу розслабитися. То заглохну, то на світлофорі заблизько до іншої машини припаркуюсь, то знак не помічу... Жах, одним словом. Коли купили власну машину (а це вже було через пів року після закінчення автошколи), то спочатку навіть виїхала (досі дивуюсь, як я на це наважилась). В перший день було все нормально, наступного разу врізалася в сусідню машину коли паркувалася, а коли їздили в село (чоловік був за кермом всю дорогу, я тільки по селу їздила), то врізалася в стовп і дуже сильно помнула крило. Після того мене як переклинило, боюся навіть завести двигун. Нічого не можу з собою зробити. Не можу примусити себе виїхати навіть о 5 ранку, коли машин нема. Ну не можу, і все. Тільки машина починає рухатися, в мене руки-ноги німіють, серце калатає, не можу навіть поворухнутися. В Гуту їхали, то чоловік був за кермом. Він права отримав ще 15 років тому, але не мав на чому їздити, тому навиків ще менше, ніж у мене. Але він хоч і боїться, зате їде помаленьку. Правда, чи то через те, що машина формально моя, а не наша, він не дуже зацікавлений у тому, щоб щось зробити для машини, відвезти її на СТО, кудись виїхати потренуватись на ній. Виходить, що машина дурно місце займає на стоянці під будинком. Напевно, доведеться продавати.

[Ki-rra]

дівчата, хто боїться: через півроку їзди ви забудите, що таке страх. Я вчилася в 27 років, хоча права мала з 18. Багато чого було, та все минуло.

[natasud]

Щоб вміти їздити, треба сісти за кермо і постійно їхати. Сама отримала права напевно вже років 15 назад, але якось не склалось,то машини не було, то потреби самій їздити за кермом. Рік назад ( в жовтні) сіла за кермо по необхідності. На другий день керування зробила ДТП, оплатила ремонт своєї і чужої машини. За ті кошти можна було би рік їздити на таксі, але в цій ситуації чоловік мене підтримав і зробив все для того що б я їздила, протягом року було ще ряд непорозумінь на дорозі. Але я вперто їздила, тепер значно легше, навіть почала слухати музику за кермом. Головне мати бажання, вивчити правила і їздити навіть тоді коли страшно, з часом все притирається і до всього привикається. Навіть досвідчені шофери роблять помилки.
Подумала і додала ще: 08 Вересень 2018, 18:11:22Забула додати, що сіла я за кермо в 40.