Автор Тема: інтерв'ю з natali_z  (Прочитано 4636 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Offline natali_zАвтор темы

  • Досвідчена Мамка
  • *******
  • Повідомлень: 3047
  • Поблагодарили: 11 раз
  • Репутація: +652/-0
  • історію творимо МИ!!!!
    • Награды
  • Ім’я ваших дітей і вік: Дмитрик 5 років, Тамарочка 11 років
  • Ваше справжнє ім’я: Наталя
Re: інтерв'ю з natali_z
« Reply #68 : 17 Липень 2012, 20:27:31 »
- Прошу. Пані, прямувати за мною, - ого, мій незнайомець продовжує дивувати мене – цей шофер у формі і лімузин… Круто! Але:
- Куди ми їдемо?
- Пан наказав доправити Пані до її помешкання. Там пані зможе відпочити і приготуватися до подальшого.
- До чого подальшого?
- Пані дізнається згодом.
- Коли?
- Коли прибуде до помешкання.
Ось ми і зупинилися. Їхали недовго. Це й не дивно. Це ж Венеція – тут усюди вода. Який красивий будинок!
-   Це помешкання Пані. Коли Пані буде готова, я повезу Пані далі.
Яка розкіш!... З середини все ще красивіше, ніж із зовні. Які стіни…, а меблі…, а скільки усіляких милих дрібничок… О.., то є ще й інші кімнати… Так, то мабуть була вітальня.., а це – їдальня. Як чудово! Яке все красиве!... Ось сходи, піднімуся… Перша кімната – бібліотека, і то дуже велика!... Тут би засісти хоча б на декілька місяців…Але не зараз… Тут ще кімната – це вже остання – о…, спальня… Чудове ліжко – дуже м’яке і велике, все так як мені подобається… Туалетний столик.., мій незнайомець знає, що потрібно жінці… Але тут мої улюблені парфуми??? Який чудовий запах!... А яке велике дзеркало!.. Тут можна всю себе побачити…
        А це що? Знову записка для мене…

«Я радий, що ти погодилася. У цьому дзеркалі ти зможеш побачити, яка ти будеш прекрасна сьогодні на карнавалі. Твоє вбрання позаду тебе. Озирнись…….»

 
   Як я відразу не помітила? Яка сукня! Про таку можна мріяти усе життя!!! Як гарно вона облягає тіло, ніби я в ній народилася. Вона така біла, що аж сліпить очі, а донизу переливається золотистими нитками, які вплетені в тканину. І ще туфлі – теж із золотистої парчі. Але тут бракує прикрас???  І я їх не бачу… Можливо, щось сказано в записці, я ж її не дочитала…

«Коли одягнешся, не додавай від себе нічого. Лише тільки зачіску. Тобі це буде не важко. Подзвони у дзвінок»

   Так, де дзвінок? Ах, ось… Заходить хтось… О, та це ж цілий перукарський салон!
- Нехай Пані сяде. – Сідаю. Це стає з кожним разом цікавіше… Закрию очі. Нехай буде сюрприз.
- Ось, Пані може подивитися. – Боже, яка краса! Як ця зачіска пасує до плаття і до всього іншого… Ось рукавички ще і… Що це?... Маскарадні окуляри?... І знову записка:

«Якщо твоя зачіска готова, одягай окуляри і плащ. Та поспішай. Карнавальна ніч летить швидко. Маскарад чекає. Я чекаю»

   Ну що ж, треба слухатися. Ось, накидка і окуляри на мені. Ще один погляд у дзеркало – все неперевершено-загадково. А тепер вниз. До цього було все чудово. Що ж мене чекає далі?
   Ось і мій шофер. Але як він змінився! Йому дуже личить одяг гондольєра. Отже, я їду у гондолі? Це так романтично. Ці нескінченні канали…
- Коли ми приїдемо?
- Уже  приїхали, Пані.
"Миловарня Димко" - відкриваючи природнє в собі...

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]
 

Offline natali_zАвтор темы

  • Досвідчена Мамка
  • *******
  • Повідомлень: 3047
  • Поблагодарили: 11 раз
  • Репутація: +652/-0
  • історію творимо МИ!!!!
    • Награды
  • Ім’я ваших дітей і вік: Дмитрик 5 років, Тамарочка 11 років
  • Ваше справжнє ім’я: Наталя
Re: інтерв'ю з natali_z
« Reply #69 : 17 Липень 2012, 20:28:05 »
- А де ж Пан? Він не буде мене зустрічати?
- Пан просив передати Пані ось це, - так знову записка. Він що, письменник? Постійно мені щось пише… То що тут:

«Зіграємо у гру. Якщо впізнаєш мене до дванадцятої години, дізнаєшся хто я. Якщо ж - ні, то не побачиш мене ніколи. Спіши. Все можливе лише до дванадцятої. Пам’ятай про це»

   Отак? Він ставить мені умови? Ну що ж, я приймаю правила гри! Цікаво, що буде, коли я його впізнаю? Він явно непересічна людина, з багатою фантазією і великими можливостями… Початок мене заінтригував, у мене ще ніколи не було такої пригоди… Тож треба дочекатися кінця вистави. А для цього я мушу знайти його. І я знайду його обов’язково!!!
- То де я маю шукати Пана?
- Ось Пані квиток на маскарад. Він проходить у цьому палаці.
   То навіть так – у палаці? Чудово. Ніколи не була у справжньому палаці без екскурсовода. Боже, скільки тут народу!!! І всі в костюмах і масках… Як же я знайду серед цього натовпу свого незнайомця? Він же не дав мені жодного натяку як я повинна впізнати його… В мене нема жодної ідеї… Хіба що діяти наугад. А потім вже щось придумаю…
   То хто з усього цього строкатого натовпу? Нехай буде ось цей – в костюмі «астролога». Він рахує зірки, то, може, йому заманулося одну з них прикликати на землю і зробити для мене це маленьке диво. Що ж, дуже вдала алегорія. Тепер мені лише треба з ним заговорити:
- Привіт. Чи можу я запитати Вас дещо?
- Так. Пані напевно хоче запитати, яку долю віщують їй зірки? Мені не треба складати гороскоп, щоб сказати, що Пані – найпривабливіша жінка на цьому балу – буде сьогодні коронована. Але для цього їй треба дещо – відшукати того, для кого вона стане королевою.
- Так, я насправді шукаю декого, але напевно ви мене з кимось поплутали…
- Ні, Пані, зорі ніколи  не помиляються, а сьогодні вони віщують вам щастя, коли віднайдете його – того, хто рахує кожну секунду з того часу, коли взнав Вас. І нехай цей годинник, який він Вам дарує, відрахує ще немало секунд, які дають йому невимовну насолоду. Одягніть його. А я мушу покинути Вас, щоб повернутися до мого телескопа. Приходить ніч – пора зірок та закоханих… - він зайшов за колону і зник. Чому їх так багато в цьому залі? Вони звичайно дуже красиві, але так недоречно заховали від мене мою першу удачу. Я ж могла вивідати у цього старого, кого, власне, я шукаю…Але він зник як і не було. Та він все-таки був, бо ж ось годинник, якого він мені дав… А ще він казав, що я буду сьогодні королевою… Мій незнайомець, ти подобаєшся мені… І я тебе обов’язково знайду!!! Хто б не зробив цього, щоб стати королевою? Що ж далі? Як його шукати?
   Ось стоїть «раб» і дивиться на мене захопленими очима. Можливо, це він. Може, його бажання рахувати кожну секунду  мого життя, втілилося у аовному скоренні мені, у рабстві? Перевіримо… Мені цікаво грати у цю гру:
- Мерзенний рабе, як смієш ти зводити погляд всій на твою Пані?
- О, моя Пані, убий раба твого, що недостойний навіть цілувати сліди твої, посмів, нещасний, звести погляд свій на ясну Пані. Але сяйво твоєї краси так засліпило мене, що можу смерть прийняти за цю коротку мить…
- Ти так захоплений мною?
- О, Пані!...
- То, може, ти і є той, що зве мене своєю королевою?
- Чи можу я, найнедостойніший із смертних, узяти на свою душу гріх такого святотатства?
"Миловарня Димко" - відкриваючи природнє в собі...

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]
 

Offline natali_zАвтор темы

  • Досвідчена Мамка
  • *******
  • Повідомлень: 3047
  • Поблагодарили: 11 раз
  • Репутація: +652/-0
  • історію творимо МИ!!!!
    • Награды
  • Ім’я ваших дітей і вік: Дмитрик 5 років, Тамарочка 11 років
  • Ваше справжнє ім’я: Наталя
Re: інтерв'ю з natali_z
« Reply #70 : 17 Липень 2012, 20:28:35 »
Як можу я своїми чорними руками торкатися чола твого божественного, моя небесна Пані, щоб увінчати його короною краси? За гріх такий великий чекають пекельні муки. Я ж тільки посланець від Пана, що для своєї королеви шле оцей браслет, який прикрасить руки, що уміють так пристрасно обіймати…
   Я нахилилася, щоб підняти браслет, який «раб»  поклав мені до ніг. Коли я піднялася, то він уже зник, ніби випарувався. Як гарно говорив він, як милозвучно, поетично. Якщо у мого незнайомця такі посланці, то хто ж він сам? То, може, він музикант або поет? Пошукаю когось такого... Можливо, я нарешті розгадала його натуру??? Та ось він сам іде прямісінько до мене.
- Прекрасна сеньйора. Краса твоя вже полонила усіх присутніх в цьому залі. Не може більше душа поета стримувати пристрасний порив. Нехай же музика і спів цей тихий торкнеться вух твоїх, щоби могла ти розгадати всю тугу того, що так сумує чекаючи на свою королеву. В надії шле він оці прикраси, що одіті в вушка твої милі, нагадуватимуть  його таємні сподівання, у час як голос мій затихне вже…
Заграли струни так жалібно і ніжно… Шкода, що я не розумію слів.. Але яка музика!!! Вона проходить прямісінько у серце!!! Як ясно вона нагадує мені хвилини щастя, коли ми були вдвох з ТОБОЮ! Я була тоді така щаслива! Але… Музика раптово зупинилася. Я відкрила очі, але пізно – мій «трубадур» теж пропав…
   Я, дурна, поринула в спогади, які тепер нічого не варті, і залишилася «з носом». Правда, в мене тепер є ще й сережки – дуже красиві, і ідеально підходять  до годинника і браслета… Але я знову обманулася… То хто ж він, мій незнайомець??? Тут стільки масок, стільки прихованих облич, стільки незнайомих постатей… і за кожною з них може ховатися той, з ким вступила я у цю захопливу гру. Він так розпалив мою цікавість, що я мушу обов’язково знайти його і побачити. Це тепер просто моя ціль, бо я прийняла від нього усі ці чудові подарунки і просто мушу йому подякувати.
            Так, це дуже хороші наміри. Але для того, щоб комусь подякувати, треба спочатку  знайти того «когось»… А ідей щодо пошуку поки що ніяких… Я стою у нерішучості, хвилини збігають, і до дванадцятої вже залишилося не так багато… Треба думати і думати логічно. Який він? Що я про нього знаю? Він багатий, любить вишукані речі, може найняти багато слуг, дарує коштовні подарунки… То хто це? А може?... Так-так… Все це дуже схоже на примху якогось східного «султана»… Так, це досить можливо, бо усі ці його записки – вони такого зверхньо-наказового характеру: «прийди, зроби, одягни…» Так може говорити лише чоловік, який звик, що жінка повністю покоряється йому… То як я відразу не здогадалася ? Мені треба шукати якогось «шейха».
Неймовірно, невже він вирішив мене купити до свого гарему? Неймовірно, але факт!  Він зробив мені стільки дорогих подарунків і тому тепер, напевно, вважає мене своєю. Але ні, ваша милість, я не ваша і ніколи не буду вам належати. І що це взагалі у вас за дурні звичаї  - мати власність на жінок?  Ні, в такі ігри я не граю. Треба швиденько знайти цього «падишаха», віддати йому усі його подарунки і забратися подалі від усього цього, бо ще невідомо який сюрприз чекає мене після дванадцятої… Може, в мене, як у Попелюшки, карета перетвориться на гарбуз, коні – на мишей, плаття – на лахміття, а всі ці дорогі прикраси – на кайдани. Ну, це звичайно перебільшення, але треба сподіватися будь-чого неприємного, якщо я маю справу з чимось східним  - «восток дєло тонкоє»… Головне, зробити все делікатно, щоб його не образити…
А ось і він – «про вовка промовка»… Ну, ось… Я зараз підійду до нього, все віддам і швиденько на літак – додому… Але зараз спокійно… тільки спокійно і делікатно…
- Ваша милість, - схиляюся у поклоні. Це не по мені, але чого не зробиш заради свободи. Головне не розсердити його…
- Привіт тобі, найкраща квітко із садів Аллаха! О, насолодо для моїх очей, чи до вподоби тобі це свято?
- Так, Пане, я дуже рада.
- Чому ж така сумна ти, чи може не до душі тобі прикраси, слуги, дім?
"Миловарня Димко" - відкриваючи природнє в собі...

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]
 


Offline natali_zАвтор темы

  • Досвідчена Мамка
  • *******
  • Повідомлень: 3047
  • Поблагодарили: 11 раз
  • Репутація: +652/-0
  • історію творимо МИ!!!!
    • Награды
  • Ім’я ваших дітей і вік: Дмитрик 5 років, Тамарочка 11 років
  • Ваше справжнє ім’я: Наталя
Re: інтерв'ю з natali_z
« Reply #71 : 17 Липень 2012, 20:28:57 »
- Ні, Ваша милість, все чудово…
   О боже, це справді він!!! Що ж мені робити? Як же мені вибратися звідси? Якби я знала, чим усе це закінчиться… Авантюристка нещасна!!! І нікому не сказала, куди їду, не залишила ніяких слідів… Хто ж здогадається, де шукати мене??? Хто ж зможе подумати, що я потрапила в султанський гарем? Боже, я навіть собі подумати ніколи не могла, що зі мною станеться щось подібне… Захотілося гострих відчуттів – ось, маєш!!! А тепер викручуйся сама, бо надіятися нема на кого…
- То може, о найясніша зірка небосхилу, тебе розрадить новий подарунок?
- Ні, не треба, прошу. Я не можу приймати дарунки від вас, Ваша милосте… Я хотіла… Ось, візьміть, це все, що ви мені подарували… Прошу дуже, заберіть…
- Не можу я забрати те, що вже подароване тобі..
- Прошу Вас, Пане, змилуйтесь…
- Але чому не хочеш ти подарунків? Це дарунки закоханого серця, якому ти належиш…
- Не можу я прийняти подарунків, бо я не можу належати Вам, Пане, згляньтеся на мене, благаю на колінах… Візьміть і відпустіть мене…
О господи, як розізлився він. Тепер мені кінець…
- Яка лють тече із кров’ю в жилах, о Аллах! Чому не можу взяти тебе?! Чому не можу забрати і закрити за високими мурами, щоб ніхто не міг побачити тебе, щоб тільки я міг насолоджуватися принадами твоїми?!!! Але не можу… О Аллах, дай сили, щоб не порушив слова я свого, щоб зміг я виконати те, що обіцяв… Встань з колін, не бійся… Не можу я забрати тих прикрас, бо не мої це подарунки. Той, хто послав їх хоче, щоб вони належали тобі. А ще до цього просив він передати оцей пояс – золотий ланцюг, усіяний коштовним  камінням. Коли б я міг зламати дане слово, в якому обіцявся бути посланцем, то ланцюгом би цим насильно прикував тебе до себе, щоб ти повік належала мені. Візьми ж скоріше… Той, хто дає тобі це, уклінно просить, щоб носила його в знак  того, що колись, можливо, дозволиш ти йому обвити твій стан, так, як обіймає його цей ланцюг. Дозволь мені надіти пояс швидше!!! Не спокушай мене  порушувать присягу.
            Боже милостивий, на щастя це не він…Але з мене досить усіх цих таємниць. Як я налякалася!!! Яка це дурнувата ідея – відкликатися на анонімні листи!!! Швиденько звідси, поки цей маніяк сам не знайшов мене. Швидше додому, до нормальних людей – тут усі якісь трохи божевільні… Який тут натовп!!! Так важко пробиратися крізь нього..
   А  це ще що…? Чому цей «пірат» постійно позаду мене? Невже він за мною слідкує? Так і є… Він йде за мною крок в крок… Але ось вже вихід… Коли я виберуся, то зможу покликати на допомогу… Здається, я від нього відірвалася… Його нема…, він мене загубив у натовпі… Ну ось я і за дверима цієї божевільні… Тепер тільки треба добратися до своїх речей, але без поліція я в цей дім не зайду…
- Ой, хто це? – це той «пірат», він мене все таки знайшов. – Пусти мене, чуєш. Я буду кричати.
- Ні, ти будеш мовчати, ти ж не хочеш познайомитися з моїм дружком? – звичайно, я мовчу. Хто б не мовчав з величезним ножем біля горла? – Якщо ти будеш робити, як я кажу, то твоя ніжна шийка не постраждає… Будеш слухняна, дитинко?
- Так-так, - киваю головою.
- Добре, мала, без дурних вибриків, бо мій дружок завжди зі мною.
   Так, тепер мене несуть, перекинувши через плече, як мішок… Це якийсь підвал, тепер тунель… Та це ж той самий палац – я чую шум маскараду, музику, голоси… Але нічого не можу зробити.
- Куди ти несеш мене?
- Мовчи, - мовчу, що мені ще залишається?
- Я зараз поставлю тебе на ноги. Не смій більше кричати, а тим більше не смій тікати звідси – це тобі все одно не вдасться. Ти залишишся тут до дванадцятої, я про це потурбуюся. Не можна просто так вийти з гри. Якщо прийняла поставлені умови, то мусиш виконати договір до кінця. Я не дозволю тобі гратися зі мною!
"Миловарня Димко" - відкриваючи природнє в собі...

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]
 

Offline natali_zАвтор темы

  • Досвідчена Мамка
  • *******
  • Повідомлень: 3047
  • Поблагодарили: 11 раз
  • Репутація: +652/-0
  • історію творимо МИ!!!!
    • Награды
  • Ім’я ваших дітей і вік: Дмитрик 5 років, Тамарочка 11 років
  • Ваше справжнє ім’я: Наталя
Re: інтерв'ю з natali_z
« Reply #72 : 17 Липень 2012, 20:29:23 »
- Гратися з тобою? Це твоя гра? Це ти все придумав? Це ти…? Скажи ж мені!!! Скажи, нарешті…
- Так, це моя гра…
- Слава богу, це вже кінець… Я знайшла тебе. Ти маєш бути задоволений. Твоя примха здійснилася. Гра скінчилася – забери усе, що подарував… Мені цього не треба… Ти все придумав чудово, але зробив одну помилку – любов ніколи не завоюєш силою, примусом, наказом. Любов – це завжди добра воля і довіра. Любов – не купиш подарунками, не прикуєш золотим ланцюгом до срібної клітки. Любов була, є і буде вільною птахою… І вона може жити тільки на свободі, а в клітці (навіть золотій) вона вмирає…, там залишається лише ненависть і відраза. Так що ти можеш і далі утримувати мене силою, але..
- Та ти мене не так зрозуміла… Я сказав, що це моя гра. Так, це правда, я беру в ній участь, але не я її придумав. Я посланець і твій захисник. Вибач, що я повівся з тобою так брутально – корабельна звичка. Так довго я був у морі, що відвик від галантного поводження. Сама розумієш, що матроси мало нагадують жіноче товариство. Я посланий тобі на допомогу, щоб захистити від усяких неприємностей, що могли б з тобою статися.
- Ти сам – моя найбільша неприємність
- Пробач, може, я зробив тобі боляче? Мої грубезні руки більше підходять, щоб тримати шаблю, а не для того, щоб доторкатися ними до ніжного жіночого тіла.
- Ні, мені не було боляче. Але ти дуже налякав мене.
- То просто я боявся, що ти зникнеш, тому поводився так – я мусив тебе стримати за всяку ціну. Якщо б ти просто пішла, то так і не дізналася б ніколи про того, хто любить тебе понад усе на світі. Він так тебе кохає, що ладен життя віддати навіть за один пальчик. Цей маленький пальчик мусить носити на собі оцю прикрасу, - і він дав мені чудесний перстень, що ідеально підходив мені по розміру, і говорив далі:
- А все це, що ти говорила про неволю і примус – то неправда. Просто ти неправильно зрозуміла мої дії. Ніхто не затримує тебе тут силою, ти вільна піти звідси навіть зараз. Але той, хто послав мене, сподівається, що ти не зробиш цього – не знехтуєш його почуттями і залишишся до дванадцятої, бо тоді у свої права вступить Святий Валентин, який завжди допомагає закоханим. Нехай він допоможе і вам… - він зняв капелюха, поклонився мені і вийшов.
            Отже, я вільна робити що хочу – можу піти, а можу залишитися. Чого ж я насправді хочу??? Ще кілька хвилин тому, я тікала звідси…, а зараз… Зараз я хочу залишитися… Цей дивний чоловік, він лякає мене своєю загадковістю, але одночасно як сильно він приваблює мене… Я хочу бігти і хочу залишитися… Чого ж я хочу??? Чого??? Чого??? Чого???
             Мені треба вирішити зараз… Ось двері. Якщо я з низ вийду, то вже ніколи не дізнаюся, хто цей чоловік, не побачу його, не почую його голос – не взнаю його самого і, найголовніше, ніколи не дізнаюся секрету його любові до мене…
              Ні, я не можу просто взяти і піти – ніколи потім не пробачу собі цього. Я залишуся і зроблю все, щоб знайти його. Як мало в мене залишилося часу – всього півгодини – але я зроблю все, що зможу, я буду шукати його до останньої хвилини, і нехай допоможе мені в цьому Святий Валентин…
            О боже! Та як я одразу не здогадалася? Чому я не зрозуміла цього одразу? Я ходила в сліпу, будувала різні теорії про те, ким би міг бути мій незнайомець на цьому маскараді, а розгадка була так близько, просто лежала на поверхні… Так, адже все дійсно просто: завтра День Валентина.., мій незнайомець запросив мене на маскарад саме в цей день…, він закоханий в мене…., пірат казав, що після дванадцятої Валентин вступає в свої права і може відбутися будь-яке чудо для закоханих …, мій незнайомець зробив для мене вже стільки чудес… - так, це може бути тільки він, мені треба шукати його в костюмі Святого Валентина!!!
           Зали.., зали…, безкінечні зали з колонами і неймовірна кількість переодягнутих
"Миловарня Димко" - відкриваючи природнє в собі...

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]
 

Offline natali_zАвтор темы

  • Досвідчена Мамка
  • *******
  • Повідомлень: 3047
  • Поблагодарили: 11 раз
  • Репутація: +652/-0
  • історію творимо МИ!!!!
    • Награды
  • Ім’я ваших дітей і вік: Дмитрик 5 років, Тамарочка 11 років
  • Ваше справжнє ім’я: Наталя
Re: інтерв'ю з natali_z
« Reply #73 : 17 Липень 2012, 20:29:50 »
людей, що з’являються і зникають,   перемішуючись між собою, утворюючи барвисте рухоме плетиво. Тут є всі: і принци з принцесами,  і східні падишахи з рабинями, і русалки, і відьми, і чаклуни, і моряки, і солдати, і циркачі з розбійниками…. , і ще багато-багато строкатого люду в найекзотичніших уборах і масках. Чому ж нема серед них хоч одного в монаршій рясі, хоч одного.., до якого я б могла звернутися: «Святий Валентин, це ти. Нарешті я тебе знайшла. Тепер ти можеш відкрити переді мною свою таємницю…» Але ні… Його нема і нема… Я знову біжу по залах…, знову шукаю і не знаходжу… А годинник невпинно відраховує хвилину за хвилиною – ось уже тільки 10 хвилин до дванадцятої…
   Я безсило зупинилася, щоб перевести дух і … все таки його побачила – він стоїть ось там, на балконі і дивиться на небо, можливо зараз він думає про мене…
- Отче! Це ви! Я знаю. Якою непростою була для мене ваша загадка. Але я її все таки розв’язала… Це ви, я впевнена, я це стверджую. Вже скоро дванадцята – час знімати маски. Я вас знайшла, я виконала вашу умову – тепер я хочу бачити і знати все… Ви так.., так розбурхали усі мої почуття, які ще вчора, я думала згасли в мені назавжди, що навіть зараз, коли я не бачу вас і не знаю вашого обличчя, то можу сказати – Я ЛЮБЛЮ ВАС… Ви відновили в мені віру в те, що справжні почуття існують… Не хочу думати, що чекає мене завтра, бо сьогодні я щаслива…
- Ти помиляєшся, дочко, не мене ти любиш. Ти любиш того, хто все це для тебе зробив. Та це не я. Я тільки скромний монах, що допомагає закоханим, таким як ти…
- О, ні! Невже це знову моя помилка??? І вона – остання, бо до дванадцятої залишилося п’ять хвилин… Що можу я зробити за цей час? Кого шукати, де? О, Святий Валентин, допоможи мені. Скажи мені, що робити?
- На ось, візьми цей медальйон. Нехай він буде тобі оберегом, нехай він скаже тобі правду про того, хто вважає тебе королевою свого серця, - він одягнув мені на шию щось. Що це? Ланцюжок, а на ньому овальний медальйон із викарбуваними на ньому словами: «Назавжди у моєму серці». О боже, я ніколи не побачу цю людину… Чому доля така несправедлива до мене? Спочатку я втратила того, кого так щиро любила, а тепер знову втрачаю того, хто любить мене…
- О, отче, чому я така нещасна?.... – я підвела очі… Не може бути… На тому місці, де стояв Святий Валентин, стояв ТИ. Тільки цього мені не вистачало…
- ТИ? Що ТИ тут робиш?
- Я приїхав, щоб зустрітися з найкращою жінкою в світі.
- То вона теж тут буде? Ні, цього я бачити не хочу, - чимскоріше звідси… Я просто не можу її побачити. Боже, за що мені таке приниження?
- Куди ти йдеш?
- Як найдалі звідси.
- І ти вже не хочеш бути коронована як найкраща жінка балу? Не хочеш взнати, хто це все влаштував для тебе? Не йди в тебе ще є дві хвилини до дванадцятої…
- Звідки ти знаєш про все це? Ти десь підслухав? Це підло. Як підло ти поступаєш зі мною. Навіщо ж так знущатися? Тепер в тебе є інша, то іди до неї… Я тебе ніколи не стримувала і не зв’язувала ніякими зобов’язаннями. Ти був вільний робити як хотів. Чому ж ти так знущаєшся з мене? Навіщо ти запросив її сюди? Щоб побачити як я страждаю?
- Про що ти говориш? Я тебе не розумію. Яка інша? Ти єдина жінка в моєму житті, ти найкраща душею і тілом, розумом і почуттями, і тільки тебе одну я можу любити…
- Але це неправда! Ти так холодно ставився до мене останнім часом, так надовго пропадав з дому, постійно приховував від мене свої листи і телефонні розмови… Що це як не роман, як не інша жінка?
- То ти справді думаєш, що в мене є інша жінка?
- Так, тому не бреши мені, прошу. Я йду і ніколи не хочу тебе більше бачити…
"Миловарня Димко" - відкриваючи природнє в собі...

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]
 

Offline natali_zАвтор темы

  • Досвідчена Мамка
  • *******
  • Повідомлень: 3047
  • Поблагодарили: 11 раз
  • Репутація: +652/-0
  • історію творимо МИ!!!!
    • Награды
  • Ім’я ваших дітей і вік: Дмитрик 5 років, Тамарочка 11 років
  • Ваше справжнє ім’я: Наталя
Re: інтерв'ю з natali_z
« Reply #74 : 17 Липень 2012, 20:30:24 »
- Добре, ти підеш, якщо захочеш… Але спочатку я тобі все поясню. Не виривайся. Послухай. Ти приїхала сюди…. – і ТИ розказав мені все, що було зі мною у цей вечір з найменшими подробицями. – Бачиш, я добре знаю усе, що з тобою тут відбувалося. Чому?
- Тому, що ти все це підслухав!
Ну що ж, ти і далі мені не віриш… Звернемося до останнього аргумента.. Візьми медальйон, що в тебе на шиї. Його тобі подарував твій незнайомець із словами: «Назавжди в моєму серці». Ти віриш, що це його медальйон?
- Так.
- Ну, то відкрий – там збоку є захована кнопка.
           Я його відкрила і… , о боже,…
- Це ТВІЙ портрет… Це ТИ…Це ТИ зробив усе це для мене?.. Але як? Як це все можливо? Невже це справді для мене? Усі ці подарунки, усі ці слова, які мені передали… ТИ справді так любиш мене? Господи! Як я тільки могла в тобі сумніватися? Як я тільки могла думати про ТЕБЕ погано? Пробач мене… Я не бачила очевидного! Скільки всього я на придумувала собі…, скільки я думала…, скільки страждала… Чому ТИ так мучив мене, чому  ТИ не сказав мені одразу?
- Я хотів зробити тобі сюрприз. Тобі сподобалося?
- О,так! Але як я настраждалася…
- Сподіваюся, твої страждання окупляться.  Вже дванадцята, а я обіцяв тебе коронувати… Це трон для королеви…
            На балкон зайшли всі мої співрозмовники: і «астролог», і «раб», і «трубадур», і «падишах», і «пірат», і монах…Кожен з них підходив до мене і клав до моїх ніг червону троянду. Останнім підійшов ТИ, опустився на одне коліно і поклав мені під ноги останню сьому трояну  і сказав:
- Сьогодні, в цю ніч, короную тебе при свідках короною своєї любові і визнаю, що ти найпрекрасніша жінка на світі, яку я люблю понад усе в житті. Ти королева мого серця, мій найкращий друг і найжаданіша коханка. Схиляюся перед тобою і прошу твоєї любові…
             Я просто зірвалася зі свого крісла і кинулася тобі в обійми:
- Я люблю ТЕБЕ, боже, як я люблю ТЕБЕ!!! Я любила ТЕБЕ до сьогодні і вважала, що сильніше любити неможливо. Але в цю ніч я полюбила ТЕБЕ ще раз, по-новому, в тисячу разів сильніше. О, як сильно я люблю ТЕБЕ,  - і ТИ цілуєш мене, яка насолода, яке щастя. ТИ тут зі мною, ТИ любиш мене, а я ТЕБЕ просто обожнюю.
- Я зараз така щаслива, що не страшно і вмерти…
- Ну, що ти вмирати зараз якраз і не треба. Нас чекає наш затишний будиночок. Ми там будемо зовсім одні, і я сподіваюся, ти захочеш показати мені як ти мене любиш, правда???
…………….Ми пливемо в гондолі, я спираюся на твоє плече, ти обіймаєш мене… Це просто казка… Ось ми і вдома.
- Ну що ж, ми вже на місці. Ти тут повна хазяйка і можеш робити все, що захочеш…
- Так, МІЙ ДОРОГЕНЬКИЙ, тепер ти будеш в моїх руках і гратимеш в мої ігри, але для цього мені знадобиться не одна ніч…, - я взяла ТЕБЕ за руку і повела на другий поверх у спальню.



КІНЕЦЬ
(романтичної історії )
 (еротичне продовження додумує кожен своє ;))
"Миловарня Димко" - відкриваючи природнє в собі...

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]
 

Offline natali_zАвтор темы

  • Досвідчена Мамка
  • *******
  • Повідомлень: 3047
  • Поблагодарили: 11 раз
  • Репутація: +652/-0
  • історію творимо МИ!!!!
    • Награды
  • Ім’я ваших дітей і вік: Дмитрик 5 років, Тамарочка 11 років
  • Ваше справжнє ім’я: Наталя
Re: інтерв'ю з natali_z
« Reply #75 : 17 Липень 2012, 20:33:17 »
Дорогенькі мої дівчата, дуже дякую вам за інтер'ю, за цікаві і змістовні запитання, за приємні і милі коментарі :* :* :* - була дуже рада з вами поспілкуватися, ви класні z4 z4 z4
"Миловарня Димко" - відкриваючи природнє в собі...

Для того щоб побачити посилання: Register or Login]
 

Offline Ліля

  • Досвідчена Мамка
  • *******
  • Повідомлень: 3003
  • Поблагодарили: 6 раз
  • Репутація: +135/-0
    • Награды
  • Ваше справжнє ім’я: Ліля
Re: інтерв'ю з natali_z
« Reply #76 : 17 Липень 2012, 20:35:24 »
Цитувати
щоб Ліля знала, що я не просто так байдикувала і на її питання не відповідала, а була зайнята "ділом"
Сумочка просто чудова, яка ж ти молодчинка! Мені сподобались твої відповіді, ти як завжди піднімаєш настрій! d41
Історію почала читати, але дочитаю вечерком, бо з дітьми це просто зараз нереально d111 Але здогадуюсь, яка буде розвязка d3
Для того щоб побачити посилання: Register or Login]